Мені 20 років, мене забрав дідусь у 55 років. Він дає мені 30 000 на місяць і купив мені човен. Вчора ввечері, коли я прийшов після душу, щоб зручно лягти на ліжко, телефон раптово загудів. Я подивився - це дідусь. Я вагався дві секунди, але все ж відповів на дзвінок. З телефону дідусь невблаганно сказав: "Золотко, я внизу, швидко спустися, підемо кудись". Я зітхнув і швиденько прибрався, після чого пішов вниз.

Зайшовши до машини дідуся, він сказав мені, що хоче поїхати до моря. Нічний берег моря дуже спокійний, прохолодний вітер розчісує мої волосся. Ми стоїмо на березі і дивимося на чорну морську поверхню, яку освітлює місячне сяйво, сяючі хвилі.
Дідусь запалив собі сигарету, глибоко затягнувся і повільно видихнув кілька кілець диму. Він замовчав на хвилину і сказав мені: "Баоер, ти знаєш, чому я тебе люблю?"
Я не відповів, просто спокійно дивився на нього. Він продовжив: "Ти нагадуєш мені мою дочку, вона померла багато років тому. Вона була такою молодою і красивою, як і ти в цьому віці."
Говорячи, дідусь очі стали ніжними, мовби згадуючи минуле. Він продовжував: "Я сподіваюся, що ти зрозумієш мене. Я знаю, що наші стосунки не зовсім чесні, але мені дійсно дуже самотньо, і я сподіваюся, що ти можеш мене супроводжувати."
Почувши це, я раптово почував співчуття до нього. Я обійняв його легенько і сказав: "Діду, я буду завжди з тобою".
З того часу наші відносини зазнали певних змін. Я вже не лише його благодійник, а й став для нього другом і родичем. Ми разом гуляємо, їмо разом, розмовляємо, немов звичайна пара.
Дідусь також все менше згадує про гроші. Він каже мені, що хоче, аби я мав краще життя, а не залежав від його грошей. Він підтримує мене в навчанні та підтверджує мої мрії.
Він справді дуже хороший, але дійсно не підходить
Я зараз дуже сумую, що мені робити?